До ранку дві чашки, до чаю дві ложки,
До цукру мовчання, сліпе та вологе.
Це стисла розмова, де крапка є сонце.
Колюче віконце звабило нас.
Воно поєднало і нас у свій погляд,
Де зовні ще інші, для когось проблеми,
Для інших натхнення.
Розбиті під впливом всієї системи,
Та деякі склеєні затишним дотиком серця.
Під масовим небом,
Напевно ми зовсім нікому не треба,
Нікому це тим,
Хто не бачить в нас, краплю води у пустелі,
Хто не бачить в нас храму.
В якому свічі згоряють, і запах думок,
Знаходиться десь біля самого краю,
Так ніби зміниться знову на попіл
Та мить перетворить на вічність.
Дивись які ангели диму літають.
І з ними літають в уяві усі прихожани.
Можливо вони просто так завітали,
А може і щось об'єднало.
Наприклад: дві чашки до ранку,
Дві ложки до чаю,
І з ним поцілунок як цукор.