Мелодія м’якого дотику лягає на тремтячу гітарну струну
Тебе таку як і вчора, зовсім одну серед снігу і горя
Огортає вдчуття тривоги, твоя дорога не має кінця
Ти смієшся попри всі перестороги, ніби безсмертне творіння митця
Ти наповнюєш світлом вогонь, ти сяєш посмішкою Сонця
Напоюєш океани росою, що стікає зі стебел до твоїх скронь
Я один у своїй голові, а ти одна така у цілому світі
Намальована на пелюстках, у саду паперових квітів
Сновидіння випадає із дірявої кишені глибоко у небо
Сьогодні забуду, а завтра впіймаю, якщо буде треба
Себе на думці, що все це на сторінках, не написаної книги
І обертами блискучої дзиги шалена інтрига проганяє страх
Навколо кружляють планети, комети розтинають їх полюси
На папері приємні барви тієї краси, яку ти продаси
Але у шелесті травневої грози ту красу мені не зустріти
Може тільки намальовану на пелюстках паперових квітів
У подиху травневого вітру я застиг і обернувся до скелі
Я перетворився на пісок, я зник у пащі цієї пустелі
На гребені піщаної дюни я побачив твої самотні сліди
Якби вони вели мене в нікуди, я би йшов за ними завжди
Я один у своїй голові, я думками гублюсь у лабіринті
Де крихти срібла і дзеркал розкидані у весняній траві
Монетним дзвоном краплини чистого срібла над нами літали
І зачаровані залізничні вокзали мовчали
Я записую тебе на магнітну стрічку японської аудіокасети
Де англійських пісень затерті сюжети вигадували поети
З рок-н-рольних рядків, наші секрети і силуети піщаних слідів
Тієї краси, до якої здійнятись хотів
Діаманти, кристаликами блактного льоду на твоїй шкірі
Ніби сувеніри, огранені лавою в руках юпітеріанських ювелірів
Червоний юпітеріанський стяг над переможним символом зневіри
Всього лиш відображення урагану емоцій у твоїх очах
Ти випалена променями молодої зорі на червоному моноліті
Променями, що не зуміли зігріти тебе у твоїх зимових снах
У червоних пісках загубився птах, дорогою до іншого світу
Зовсім як я, загубився у світах твоїх паперових квітів
Я дивлюся у твої очі і незнаю, це дійсність чи моя уява
Коли запах розчинної кави будить мене, нехай навіть не у раю
У чорно-білому плацкарті, мої слова не варті того щоб мовчати
Цих слів мені завжди буде замало (О, дівчино, як би ти тільки знала...)