Ти ранила безбожно серце,
І мов фіалка відцвіла,
Нікому клятви не давала,
Але й моєю не була.
Ти вільний вітер в синім морі.
Коли нескорені вуста
Твої поцілувать насміливсь,
Ти піддалася неспроста.
Твій сміх лунав — дзвінкий, грайливий,
І кожен раз тривожив знов,
Але до слуху долинала
Лише солодка нелюбов.
І я сидів один в кімнаті,
Вже не котилися гудки
У телефоні стихли звуки,
І не писалися рядки.
Без слів я зник і ти пропала
З моїх думок, та не з душі,
Нове життя отак по волі
Свої крутило віражі.
Та ти раптово сумовито
Про мене згадки почала,
І та несвоєчасність вічна
Тобі на серце налягла.
Тепер ти знаєш, моє сонце,
Який у серці смуток був.
Вже не літаєш, як жар-птиця?
Та й я про тебе не забув.
Ти ранила безбожно серце,
І мов фіалка відцвіла,
Нікому клятви не давала,
Але й моєю не була.
