1.
Він любив наслухати її:світанкові шепоти,опівнічні вірші-молитви,а потім знову ранкові мантри,котрі майже тонули в криках розбурханого містом птаства.
Вона і сама була схожа на місто чи на ріку- розлога і владна поглинала і підкорювала кожного хто грав на її полі не за її правилами.У ній була безкінечна кількість вулиць,провулків,рукавів і русел вивчити які до кінця не дано нікому.Навіть йому –хлопчику який щодня прокидався поряд із нею:на її тілі чи під ним,він попри те ніколи не
міг передбачити наступного її кроку ,хоча здавалося вивчив усі можливі її інтонації жести примхи і варіанти поведінки.Але в тому то і біда:вона ж бо як Ельдарадо золото якого всі безнадійно шукають ,як Бермудський трикутник у якому зникає все,як священний камінь Кааби у якому завжди бачиш тільки одну грань,скільки б разів ти б його не обходив.
Вона любила будити його дотиками за ними вона його знаходила:губами,стегнами,
животом- завчила його напам*ять,як військові завчають стратегічну карту противника,
вирізняла його за запахом,за диханням і серцебиттям.Будила його собою,немов озерною водою,повінню виходила з берегів,входила в нього голосом,сміхом,криком,сповивала його собою тілом своїм і шепотом.
Ця жінка із сонця і міді гріла його,творила,як художники творять нові світи,ліпила обережно,але впевнено,точними і доречними мазками дотиками додавала теплих фарб у його вистиглу і апатичну кров.Власне вона була тим єдиним вогнем,який здатен був його розпалити і спонукати бодай до якоїсь дії ,до життя.
Він любив слухати як співає під нею ліжко,дивитися на неї –теплу мов кішку і муркотливу,покірну і разом з тим з часом нестримну.
Любив дивиться як вона мружиться від сонця, як розтягується на весь зріст і щось буркотить,остаточно прокидаючись.
Йому подобалось відчувати на собі тепло її губ,язика,ніжності рук і шепотіння на вухо.
Зранку вона була вільною не затиснутою в шаблони рамок і сформованих ілюзій,її не пригнічувала,ані різниця у віці,ані його недосвідченість,ані позірна відсутність у них спільного майбутнього.
І Саме тому обоє любили ранок:зранку ніхто нічого не боявся,ранок був ерою безсмерть,чи то пак еросом безсмерть,на світанку вона не соромилась свого тіла,прихованого шовками напівтіней,не боялась його торкань,ба навіть заохочувала їх.
Складалося враження ,що по мірі того як місто виходило зі сну ,у ній прокидався її власний світ-світ прихованих і до часу стримуваних бажань.Ніщо не заважало їм у цей час ніщо не стояло між ними,і тому цей короткий відтинок часу належав тільки двом –епоха потіх і блаженств.Це відчуття безроздільного єднання було як водиться рідкісним тому й цінувалось особливо.Вони засинали в обіймах одне одного прокидалися і знов засинали і здавалося то тривало вічність,хоча та вічність заледве охоплювала кілька годин до сходу сонця.Зазвичай.Але попереду було кілька вихідних і можна було провести їх з користю,тобто ніжно,тобто з любов*ю,тобто в ліжку,тобто разом.
2.
Це танець завжди починався однаково торканнями теплих рук,дотиками ніжних крил і пальців- ключів проти яких і стіни Карфагену не встояли б. Танець її тіла.Танець їхніх тіл.
Вона вміла відчиняти цього хлопчика зривати його завіси,руйнувати його стіни ігнорувати його протести,але робила цей якось залюблено-ніжно,не злобиво,не хтиво,так як ніхто більше не зумів би.Входила у нього,як у воду,як ніж у масло,як човен,в берег,тихо погойдуючись в його зіницях,як світло,віддзеркалюючись,відпечатуючись навіки у крові ,у плоті ,в душі та серці,а він лежав і дивився як тихо над ним пропливало її обличчя,то наближаючись,то знову віддаляючись.Топила медовою повінню стегон,брала на абордаж,як пірати беруть корабель,не зустрічаючи жодного опору,окрім зустрічних поцілунків і дотиків.Впивалася своїм всевладдям ,знаючи напевне,що більше ні над ким і ніколи так не пануватиме.
Медова дівчинка,медова жінка –істота із сонця і міді.З тілом кольору піску,то холодним,як мармур то пекучим як сон.Сон літньої ночі.Три місяці розкошів-
спільних видінь-візій,любощів і слів.
Ця жінка зводила з розуму методично безжально і впевнено своїми ритмічними коливаннями-входженнями,відкриттям безодень своїх секретів і ніжностей,грозовим спалахом вона росікала безміри його ночі,стікала медовим місяцем в глибини його плоті.
Рухи –нагадують море.Приплив –відплив,приплив відплив.Знову приплив.Першого явно більше,тим солодше,тим несамовитіше і стримуватись все важче.Думок немає,нічого є тільки ця жінка,буртин її тіла і безмежжя вод.
З нею завжди так спочатку мовби апатично,байдуже,потім все більше-швидше розгорається,нагрівається,наче марсовий кратер і починає плавити лід,до втрати свідомості і подиху,в такі миті її краще не дражнити шалена ж-гаряча, хижа,заведена,нестримна,неполодолана,невичерпана і невичерпна.
Частіше,глибше,сильніше і ближче ,ніби перевірка на міцність,на ніжність,а може на щирість.
Розхлюпучи себе без сумніву щедро,майже замежово,чекала того самого навзаєм-відвертості одкровень,звісно не лише тілесних.Близькість була для неї найвищим ступенем довіри,важливості.
Тому хотіла більшого-знов і знов по колу виснажуючи і себе і його немов повертаючи назад усі сумніви і страхи,які мучили її зсередини,про які ніхто не відав,але присутність яких відчувала.Навіть зараз коли любила цього хлопчика,коли віддавала йому усе найніжніше і найдорожче усю свою нерозтрачену пристрасть,безрозсудність,теплокровність,життєлюбство,прагнучи заповнити його собою,як порожню посудину ,примагнітити –пригвинтити своїми принадами до ліжка,заповнити римами-ритмами-кольорами звуками,накривши чи закривши собою від решти світу,переписати і перекроїти,бо втече,вона постійно боялась,що він втече і так хотіла втримати-втілити задумане в життя,
зробити його своїм особистим приватним прирученим,привабленим,впокореним навіть зараз прислухаючись до своїх шепотів і його стишених прохань –стогонів,вона думала про це,водячи його колами взаємних екстазів і посвячуючи його у нетрі власних таємниць.
«Хочу ще»- шепотіла.-«Хочу ще!»-«Зараз буде океан».-Останнє па! Останнє А…»- «Пірнаю-проймаю глибоко до краю»
Приплив- відплив,Приплив- відплив.Приплив.Притислась грудьми,не перериваючи свій химерний танок.Спалах.Світло.Сенс.
ID:
552915
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.01.2015 16:28:07
© дата внесення змiн: 19.01.2015 16:28:07
автор: Той,що воює з вітряками
Вкажіть причину вашої скарги
|