Червоний сніг покрив поріг.
Гірка сльоза туманить очі.
Ще не познав любові гріх
А вже покинув дім свій отчий…
На долю дехто наріка,
Мовляв , шлях вибрав незворотній.
Чому ж керуюча рука,
Штовха в горнило преісподні,
Людське безвиннеє дитя?
Питання це його моралі .
Ні ! Не почуєм каяття ,
Нема до ближнього там жАлю.
Жадоба полонила все .
Сну позбавляє крам шалений ,
Що ця війна йому несе ?
Солдат Донбасом убієнних ?
Мільйони зранених там душ ?
Каліцтва молодої статі ?
Ти ж обіцяв , державний муж ?
Твоя дружина теж є матір ?
Твоїх синів те омине ,
Вони окопів не пізнають ,
Світ білий їх не пом’яне
І не відкриють врата Раю ,
Бо Він земним напевно став
Сьогодні обраної Ради ,
Не маючи зовсім підстав ,
Ти все ж вдаєшся до бравади .
Мине і ця гірка доба ,
Кривава Січ , Небесна Сотня
Із серця вижене раба ,
Його відправить в преісподню .
Але ж червоним став поріг .
Сльоза гірка туманить очі .
Береш на душу , пане , гріх ,
Коли грішмИ її лоскочеш … С. Бабінчук .