Всі світи накололи шарами агресії.
Закипіли, пускаючи дим назовні.
Я себе закриваю у чорному мерседесі. Їх
Трансформую в любов, як подушки безпеки на вовні.
Дощ стрибає по склі. Видає себе за нападника.
А в салоні цілунки згортаються в сиву пару.
Я шукаю у Богові не помічника, а радника.
Щоби виїхать не на зустрічну з глибокого яру.
Я не вірю, що десь уже все написано.
Бо своїми думками і вчинками безперестанку це коригую.
Але там нагорі - поміж трасами і зупинками -
Біля тих, хто зійшов зі шляху, хтось завжди пригальмує...
