Життя біжить , як з гір вода потоком ,
Лиш добавляючи на скроні сивину
Та віддаляючи джерельнії витоки
Від нас , як непорушну данину .
Колись отут зробив я перші кроки ,
Невпевнено долаючи шляхи .
Кохав із солов’ями карооку
Та пролетіли швидко ті роки .
Лише думками простір розтинаю
І лину знов в минувшину свою
До рідного для серця небокраю ,
Де молодість я тільки пізнаю .
Та час прийшов податися до міста ,
Студеєм був , освіту здобував ,
Долаючи дорогу цю тернисту
Я крила для польоту тренував .
Не скаржився , а ніс уперто ношу,
Від спраги губи тріскались не раз .
У будзагонах терлися підошви ,
А вільний час весь поглинав парнас .
До творчості я мав таємний поклик ,
Римуючи думки на полотні ,
Аби політ їх був завжди високим ,
І були вони завжди на коні .
Але життя – це не суцільне свято .
У сірих буднях переважно основне ,
-Не поспішай , застерігав наш тато ,
Бо все на сіті швидко промайне .
Залишаться лиш спогади про тебе ,
Вірші , котрі з піднесенням писав .
Коли у голубінь покличе небо ,
Достатньо маючи на це своїх підстав .
Бабінчук Сергій . 2010 рік .
