UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валя Савелюк: ПЕРША РОЛЬ - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Анно Доміні, 10.02.2015 - 05:42
Гарна - на мій погляд - була смерть у Аарона і Мойсея: сказав Бог: "Зійди на гору, і долучишся до народу свого" - і взяв їх. Коли життя прожито не намарне, коли виконано все, що тобі Господь судив, і Він Сам - кличе тебе до Себе!! Хіба не чудовий відхід?Щодо похоронів - то на Сході традиційний колір жалоби - білий, одночасно це колір миру і спокою. А на Західних похоронах, коли й так на душі кепсько - ще й у чорному всі...  І ніби-то ж відпускають людину з миром до Небесної вітчизни - одначе, зважаючи на колір вбрання "відпускальників" і ламентації - виникає питання: а чи з миром же? І куди саме? Звісно, якщо людина померла молода та ще й наглою смертю - то плачеться за нею, одначе може вона вже з Ним - а лементують так, ніби до пекла її виряджають...Дуже мені подобається тут: не ховають у землю (тільки зрідка), а все більше кремують, і прах можуть часом зберігати у сімейному склепі, а часом просто відпускають на вітер (на той Вітер, за яким флюгер...) - і залишається жити людина у пам"яті тих, хто її любив. Бо як у пам"яті не живе - то і розкішні надгробки ні до чого... 
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
справа у тому, що чорний колір - це... білий відбиває світло - усі "кольори спектру" (хвилі), тому не "закрашується", а чорний - навпаки - всі кольори спектру пропускає проз себе, поглинає - не відбиває жодного з них, тому і сприймається нашим оком, як чорний... (так само і Космос здається нашому зоровому облаштуванню чорним - чорна безодня...)тому традиційна чорна одежа на наших траурних дійствах символізує переміни, що сталися: він був "білим", тобто - відбивав промені, "світився" і "відбивався" у всьому тут, і в людях - почуттями їхніми, емоціями, а отже кольорами у їхній аурі, а тепер (умерши) його фізична форма змінилася, вона втратила попередню здібність "відбивати світло" і він ніби згас у цьому світі, що й сповіщають одне одному кольором траурної одежі ті, хто прийшов його провести у останню путь... варто зауважити також, що покійного за традицією одягали в біле - от він у білому (мав би випромінювати ніби, але всі довкола нього в чорному - вже не випромінює, бо одежа присутніх (одежа тут як ніби аура присутніх) не "підкрашується" ні в які "живі" кольори, тобто - він більше не випромінює невидимої (білої) енергії життя... кольори тут символізують смисл події... а ще - покійний у білому, тобто, уже переодягнувся у "тіло світла", йому радість, а рідні-близькі у чорному - вони в матеріальних (земних)тілах і їм печаль... а лемент... - прощатися з рідною людиною, у якому б віці вона не покидала всіх назавжди у всіті цьому (старість - умовне поняття, "скільки вам було б років, якби ви не знали - скільки вам років...")- нестерпно важко, тому люди плачуть у відчаї своєму - усе залежить тут від психологічних реакцій на дистрес, бо хтось навпаки - закаменіває від горя, що навіть гірше, чим коли плачуть - дають вийти, виявитися тому "дистресу", що переживають... це вже потім вони відчують присутність свого померлого у власних серцях, "головах" і скажуть собі - ВІН Є!, тільки я його "не бачу", не торкаю - але ВІДЧУВАЮ... отак... плутано трохи  
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так... правда... хай і гіркадякую Вам, пані zazemlenа
Наталя Данилюк, 06.02.2015 - 23:35
Цікаво і змістовно.  Важко передбачити, яку маску напне диригент, хочеться, щоб вона, і справді, була доброю. Але не кожному випадає зустріти таку. Традиційна будова вірша дещо здивувала, а потім я глянула на дату і зрозуміла, що вірш зі старої шухляди. Пригадую, як ще на початках нашого знайомства читала кілька традиційних віршів, виставлених Вами на сайті... Якась ностальгія промайнула, бо скільки часу стекло відтоді...    
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, Наталю - це із моїх давніх нетлінних чорновиків... зараз він дещо звучить - на жаль...так, часу минуло чимало - але коли часу минає чимало - тоді й бачиш ясно перед собою, що час - поняття умовне...
stawitscky, 06.02.2015 - 18:46
У Вашому віршеві я набачив завуальовану ситуацію у Україні. Вірш сподобався.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так... я теж почула у ньому якісь "дозвучність" до теперішнього... цей вірш давно писався... дякую Вам, пане stawitscky, - десь ми з Вами співпали здалеку у сприйнятті цього вірша...
Анно Доміні, 06.02.2015 - 16:17
Це як у нашому "Гамлеті": труна - в головній ролі. І герой - Клавдій - теж у білому  А смерть, напевне, не буває ні лихою, ні доброю - вона безстороння, бо за усіма приходить.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
у неї бувають настрої, чи обставини, точніше сказати - а от природна смерть - лагідна і непомітна, як і все природне... два моменти таких знаю із літератури - природної смерті - у Довженка - там дід його старий-старий під грушою собі лежить влітку, дрімає, а тоді непомітно і зовсім назавжди заснув - і пора прийшла і старенький вже; ну і другий подібний епізод у "Сазі про Форсайтів" Голсуорсі - там старий Форсайт під дубом на лавочці сидить - дивиться, як прекрасна жінка стежкою іде, а у нього на вусі(вусові від вуса) - насінинка кульбабки із парасолькою зачепилася - і ворушиться від вдиху-видиху... потім автор переводить увагу на жінку, яка до нього йде (Флер, здається, невістка його), а коли знов автор звертає увагу на старого Форсайта - то... насінина кульбабова вже більше не ворушиться - він перестав дихати...усі передчасні смерті - від хвороб у тому числі - насильницькі, передчасні, тому некрасиві і важкі... отак Ви мені нагадали важливе моє...
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||
