Ти не гукаєш мене на побачення… А мені кортить. Дуже кортить! Як тоді в нашій молодості!.. Я чекала тебе вечорами, коли ти появишся з чергування і будеш мені знову розповідати про літаки. Я слухала тебе, тамуючи подих. І у всьому довіряла! А ти говорив, говорив, говорив... А потім ми довго стояли і цілувалися. Мені так хотілося довше відчувати тепло твоїх вуст, які були такі приємні і бажані!..
Минуло тридцять вісім літ від тієї пори. Я сиджу за монитором, ти – дивишся свій футбол. Не треба нікуди поспішати. Кожен зайнятий своїм. Я, як кожного вечора, продивляюся літературні сайти, читаю нові твори, пишу відгуки. Де поділася та потреба бути поряд? Куди відійшло це почуття? Ти кожен день ходиш на свої тренування на стадіон. Рік минув, як ми ходили з тобою разом. Потім пішла дача, поливи, прополки, збирання врожаю, консервування. Після всієї цієї роботи мені вже не вистачало сили бігти на стадіон. А ти ходив. Коли вся осіння робота скінчилася, я хотіла відновити свої тренування, та тобі вже не хотілося зі мною ходити. І я відстала.
Ти кожен день становишся на ваги. І як радієш, коли кілограми зникають! А я за всі дні без тренувань набираю вагу. Мені вже не хочеться ставати на ваги. Я була легшою від тебе на десять кілограмів, тепер же на п’ятнадцять важча. Треба відновляти тренування! Треба ж від тебе не відставати! Мені подобається, що ти дбаєш про своє тіло, але так хотілося б, щоб і про моє!..
Сьогодні ти знову мене покликав піти з тобою! Я не пішла, бо трішки занедужала. Та якби ти знав, як я зраділа! Мені було приємно відчувати твоє піклування про моє здоров’я. Значить, ще щось є в душі, ще є якісь почуття!..
Ти дивишся свій футбол, а я пишу. Пишу про нас, про наші відносини. Скільки вже збірок вийшло з моїми віршами, та ти їх ніколи не читав... Не хочеш знати, про що я пишу? Інколи я тобі щось читаю, та за всі роки я так і не навчилася бачити, що в тебе всередині, в душі, коли ти мовчиш. Я знаю, ти гордишся мною, бо першим розповідаєш про мій наступний збірник родичам. А може, ти знаєш, про що я пишу? А може ти читаєш мої творіння, коли мене немає вдома? Не знаю, ти мовчиш, а я не питаю.
Знаєш, я завтра обов’язково піду з тобою на тренування! Я буду йти за тобою по стадіону і наспівувати про себе одну із пісень, бо в мене буде гарний настрій від того, що ми знову поряд! Я буду йти і згадувати наші прогулянки в молодості, коли в нас ще не було квартири, ти не міг мене повести до себе в військову частину, а я не могла запросити тебе до себе на квартиру, яку знімала. Тоді був зовсім інший час, але той час був нашою молодістю!..
Знаєш, я завтра обов’язково піду з тобою!
ID:
560943
Рубрика: Поезія, Нарис
дата надходження: 19.02.2015 23:14:59
© дата внесення змiн: 01.11.2015 22:02:12
автор: Людмила Дзвонок
Вкажіть причину вашої скарги
|
гарні зізнання! 
