Як ще багато несказаних слів,
Як ще багато небачених див,
І як багато нечутих віршів,
Що я тобі колись присвятив.
Як ще немало почую луну,
Як ще немало поляже в труну...
Але багато ніколи не буде,
Тих хто мене коли небудь забуде.
Не забудь же і ти мене,
Не забудь, і любов не мине,
Бо я завше тебе любив.
Лиш сказати про це не смів...
І от душа все сказала,
Було боляче як мовчала...
Та тепер лиш цікавлюсь одним -
Чи кидати слова мені в дим?
Чи ти візьмеш їх в душу з собою?
Чи загубиш?.. Чи підеш зі мною?..