Вона прийде до мого сну, Вона мені присниться.
Зловлю із рук ЇЇ опалений тюльпан.
Мерщій тікати треба - Вона ж бо дьяволиця,
В руках не квітку має, а лиш мій саван.
Спокійно ляже поряд, вуста її торкнуться ніжно
Мого чола. Та я не відповім.
Коли потрібно було, щоб вона сказала слово грішне,
Сама пішла. Залишивши мій дім.
Тепер мене ним вкрити хоче.
Так, ніби, я ЇЇ просив.
Відверне свої карі очі
Допоки на мої не ляже пил.
Коли проснеться - озирнеться навкруги
І з губ цих милих вилетить тихенький стогін
Бо під саваном вже не я, а лиш чиїсь кістки
І всюди пил.
Нарешті хтось із нас знайшов свій спокій.
