За картиною Я.Йерки "Наука ходіння"
http://yerka.org.ru/pages/nauka_chodzenia.html
Було колись… не вмів ходити час:
Ще ні пружин, ні пасток, ні прискорень.
Ще пил дрімав на роздоріжжі трас –
Не поспішав, наляканий, між зорі.
Та раптом хтось немов пожартував,
Скрутивши коло у спіраль галактик, –
І часу скам’янілий динозавр
Негучно цокнув, звівшися на лапи.
І хижа лють збудилася у нім –
Тривожно завертілася планета,
Клубами пари піт її скипів –
І стік у грозах, утворивши Лету.
У хвилях розлетівшись на крапки,
Засіяв простір птАхою секунди,
Процокотівши коротко: «Лети
Й неси на крилах клопоти у будні!»
І натягнув тенетами годин,
Мов шахівницю, павутиносіті:
Він полював будильниками дні,
Мов перепілок у достиглім житі.
Його, бувало, мріяли спинить,
Зловити, піддурити, навіть вбити –
А він же дикий! Спробуй приручить!
(Одним укусом може отруїти!)
Та хитрість є: коли пружиносвіт
У леті зможе розпрямИти спину,
Той динозавр приляже біля ніг –
І стерегтиме вічності глибини…
і над вічністю часу Птаха секунди пролетіти зуміла, - таким словом мудро-філософським, з жіночими інтонаціями.
(і в цьому я шовініст: думалося, що теми такі - прерогатива чоловіча. люблю відчувати час, говорити про нього, жити в ньому, та маало вдається і першого, і третього... як і сказати - дуже часто пробую щось "видати мудре" - а виходить абищо)
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
час - особлива субстанція, яка тече крізь кожного з нас.
дякую, Касьяне, що читаєте й напівзабуте