За картиною Я.Йерки "Польський бонсай"
http://yerka.org.ru/pages/polskie_bonzai_1.html
Деревошлях розходиться гілками,
Де гніздами – будиночки з-під стріх,
Які в душі світають маяками,
Щоб ми не проміняли свій поріг
На той, що кращим видався між листям
Чужих гілок, мов пазурі, чіпких,
Де небезпечна незнайома пісня
Акордом обтинає твій політ –
І ти потроху урізаєш пам’ять –
І сохнуть ненароджені гілки,
І стоячи дерева помирають –
Ведуть дороги у глухі кути,
Бо родовід ростити – це мистецтво,
Яке не терпить поспіху і зрад:
Він виростає із долонесерця,
Зі щирості розважливих порад,
З турбот вершків про стомлене коріння,
З готовності пробачити брунькам
Бажання швидше скинути лушпиння
І стати тінню божевільним дням…
І шелестить альбомно фотолистя,
Гілки доріг ведуть за небокрай,
Будинки в’ються, як весною гнізда, -
Твій рід живе – розложистий бонсай…
Бо родовід ростити - це мистецтво,
яке не терпить поспіху і зрад.
Мені здається, що саме це - лейтмотив твору.
Чудово і патріотично!
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
родину створювати не легше, ніж зводити будинок, і права на помилку немає, бо вона піде в десятиліття й століття, мутуючи й набуваючи загрозливих форм... рада Вашому візиту, як завжди
рада, що завітали 
дякую, що читаєте 
зі святом! 
