Найчарівнішим у світі квітам- українським жінкам в день весни від автора:
Ми сперечаємся віки
І не один тут спис зламали,
А й досі їх не розгадали...
Ох, ці Жінки вже, ці Жінки!
Зійшлись якось чоловіки,
Вина щоб випити по чарці,
В Єрусалимі і на арці
Присіли всі біля ріки.
-Чому у них такий азарт?
Чому в стосунках норовисті?
-Тому, що створені нечистим! -
Підкинув хтось невдалий жарт.
Здійнявся шум навколо й гам...
Звернувся гурт до Соломона,
Джерела мудрості й закону,
Щоб в суті визначитись дам.
-Життя найкращі сторінки?
З якого виплекані тіста?
Уваги вартий цей за змістом
Об*єкт, щоб висловить думки.
Створив Творець земне Буття:
Тварин, Адама, рай в Едемі...
Та неставало щось у схемі
Для повноцінного життя.
Сади приречено й луги
У геніальній цій програмі
Лишались десь за відчуттями,
У безпросвітності нудьги.
Аж раптом вигукнув :- Ура!
Є шанс позбавить світ від ліньків...
Й почав ліпить статуру Жінки
Він з чоловічого ребра.
* * *
Невдовзі вийшов силует...
Лиш був якийсь він кострубатим,
Був непривабливо - цибатим,
Мов недоспіваний куплет.
Світанком з трав зібрав росу
У переливах барв, а в сонця
Взяв золотисті волоконця
Та й обернув їх у красу.
Примітив місяць - ясний диск,
Що темноту осяяв ночі,
Цю чистоту впровадив в очі,
Вдихнувши світла добрий блиск.
Вловив чуттям, як десь в глуші
Вода хвилюється в озерці...
То ж вклав бентежність в її серце
Та ніжну лагідність в душі..
Щоб врівноважити якось
В єстві цю приторність солодку,
У стрижень ниточку коротку
З гірким добавить довелось.
Тому до вишуканих чар
Вніс непостійність й примхи вітру,
Вніс від змії отрути з літру
Й плаксивість - лютість чорних хмар.
Коли прийшов на те свій строк,
Добавив мудрість й хитрість кішки,
Гарячу пристрасть й зовсім трішки
Ще невгамовності сорок.
Явилась постать...Сам зрадів:
-Ось і звершилось диво з дива!
Щось неповторно - особливе
Всміхалось трепетно з - під брів.
Зітхнув з полегшенням й сказав :
-Муж, бережи її усюди,
Бо їй повторення не буде -
Це те , що в світі ти шукав!
* * *
Мав тонкий розум Соломон.
Його дотепники й спитали :
-Щоб за Жінок Ви нам сказали?
Це світло ранку чи полон?
-Щоб за Жінок я Вам сказав?
Дав Бог мені могутні сили :
Любив красунь й вони любили...
То ж таємниці їх пізнав.
Вони дивують білий світ,
Бо обдаровані й вродливі,
Сентиментальні та дбайливі,
До себе ваблять, наче цвіт.
Є відчуття у них тепла,
Манер хороших і уваги,
Відповідальності, поваги,
Несприйняття наруги й зла.
До позитивних їх ознак
Відніс би мудрість та активність,
Сердечну щирість, позитивність,
До всього витончений смак.
В тонковлаштованій душі
Жінок гармонія існує,
Тому то швидш вона відчує
Страждання й радощі чужі.
Чоло напруживши, мудрець,
Давно вже стомлений роками,
Скептично вимовив устами :
-Від них початок та кінець!
-Скажу відверто, в тому річ,
Що я зустрів в цій круговерті
Істоту гірш самої смерті
З клубками вад і протиріч.
-О, ці кайдани ніжних рук!
О, ця блаженна насолода!
Себе ми тішим - нагорода,
Фактично ж шлях до пекла й мук.
-Приманка нам - шаради слів,
Гіпноз очей, сердечні сіті,
Щоби в білковім розмаїтті
Ловити нас , як карасів.
-Підступна теплиться мета:
Усмішка мила - це отрута,
Яка стриножить волю в пута...
Стосунки з ними - марнота!
-Зазнав спокус і трепет втіх...
Та ось від них з*явились діти!
Згубивши святість, сіяв квіти -
Тепер спокутую свій гріх.
-То є джерельця, є струмки,
Вода в них чиста - з тванню ріки...
Бруднять життя лиш недоріки,
А світлий витік - це Жінки!
Микола Стасюк (Пломінь)
І майстерно написана. 
Перечитую вкотре і знову аплодую: "Браво!" 
) 
