з вікон-близнюків стікає сік
весняних збуджень
до всохлих підніжь
підвіконь
дістаючи до твоїх ніг
що застигли
скам’янілим деревом
яке більше не дає плодів
окрім мертвих
слів що лежать непорушно
на знекровлених аркушах
і без надії чекають
чи то повернень
до рідних місць
що стануть їм могилою
чи то добровільного ув’язнення
серцевих судин
всередині електронних
листів
до порожнечі
які можливо ніколи
не отримає
адресат
бо ви надто різні
а зв'язок надто сильний
щоб почути
один одного
і витримати одного разу
назавжди залишившись
один
це останній політ думок
із свідомості
прямісінько в минуле
коли дерева ще вміли
ходити
і плодоносити натхненням жити
де вікна були залежні
від підвіконь
отримуючи сік що їх поєднував
ззовні
який циркулював вздовж
всієї вентиляційної системи
будинкових
судин
забезпечуючи регулярністю
самовідновлень
часу
ми ж з тобою тоді просто були
пов’язані
однією кров’ю
що переповнювала наші
електронні зізнання
сповзаючи з-під втомлених
пальців
до безмежного простору
символів
неактивованої
магії
крізь нові стіни
і вікна що з’являлися
потрапляючи у всесвіт
думок
де ця кров ставала найважливішим
в житті кожного
листом надії
на кохання
який
здавалось
ще зможе потрапити
в обійми
адресатів.
*фоновая композиция –
Xasthur
«Cursed Be The Memory Of Light»
