Лиш в телефоні номер... Треба стерти…
(Нікомуневідомий)
Як я боюся отих номерів ,
Де слухавка стихла навіки
Помер абонента – і нема його слів ….
Лиш згадок залишились ріки.
Неначе ще вчора бажали сто літ
І справи якісь планували...
Тепер абонент вже покинув цей світ –
Ой, боляче ж: друга не стало!..
Вночі він тихенько пішов за моріг,
Забувши про завтра і вчора,
Забувши про сотні квітучих доріг,
Про справ величезную гору.
Йому б іще жити і в сонячні дні
Чекати внучаток до хати …
Замовк абонент – лиш портрет на стіні
Та дрібочка всохлої м’яти…
Та ще телефон мов заснув на столі –
Дружина як згадку поклала,
Щоб лише печаллю світилось на склі,
Що друга у нього не стало…
Кнопки застиглі, на склі чорнота,
І він не виспівує скерцо –
У нього, як в друга, спинились літа,
Його зупинилося серце…
У книзі своїй я на номер наткнусь…
І довго на нього дивлюся –
Стирати той номер боюся чомусь,
Мов стерти всю дружбу боюся...
20.03.2015 року