Вона ще по наївному так вірить у любов.
Смакує кожен дотик погляд поцілунок
і розплавляється лавою у венах кров,
по тілу виводить магічний свій малюнок.
Здавалося наївна. Тільки іскра в очах
застерігала, що не варто жартувати.
У полум'ї почуттів згоріти навіть страх
її не стримував..
не вміла гальмувати.
Хоч вже не раз і на краю прірви стояла -
та вірила, що в світі ще любов жиє
на показ люди їй душу вивертали
безумно боляче та знали це не вб'є.
Вона так відчайдушно хотіла вірити людям,
в його руках шукала тепло і ніжність
хоч знала заздрісні не раз осудять.
А зрозуміють одиниці, які знали самотність.
