|
Одною літньою порою,
Де навіть вітер тихо спав,
Своєю мужньою рукою,
Я ніжну квіточку зірвав.
ЇЇ з любов'ю неземною,
Я в срібний горщик посадив,
Від всього зла закрив собою,
І землю ніжністю полив.
Я зігрівав її коханням,
І ні на мить не покидав,
І кожен день, тихенько, зрання,
Бутон холодний, розцвітав.
І я радів цій світлій миті,
Прекрасна квітка на вікні,
Якій віддав усе на світі,
Яка згубила все в мені.
Набридло їй моє кохання,
Я так любив, я так страждав,
Нажаль тепер, тихенько, зрання,
Бутон уже не розцвітав.
Не дарувала запах ніжний,
І до шовкових пелюстків,
Холодних, наче вітер сніжний,
Я доторкнутись не зумів.
Готовий був уже кричати,
Чому? За що? Та враз, збагнув,
Не здатна квітка, покохати,
І я затих, і все забув.
Залишилось лише кохання,
Моє кохання, не її,
Можливо десь далеко, зрання,
Бутон розквітне на весні.
Подивиться в блакитне небо,
Сльоза з росою упаде,
Не плач ріднесенька, не треба,
Я завжди поряд був і є.
І буду віддано чекати,
Любов у квітки не проста,
Якщо дала себе зірвати,
То ти навік тепер, моя.
ID:
571637
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.04.2015 12:46:37
© дата внесення змiн: 03.04.2015 12:46:37
автор: Янкевич Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|