|
Він любив жінок, любив їх у великій кількостях, таких, як молоде вино, що лише починало бродити. Біда в тому, що він не знав, що з ними робити.
Він закохувався у картинку, оживляв її подумки. У його голові вони жили і відживали, мертвіли, і тоді він їх ховав у потаємні куточки своєї пам’яті.
Він колекціонував вина з тривалою витримкою, але він ніколи не був справжнім цінителем. Він зривав плоди, не даючи їм, як слід, дозріти.
Він величав себе, вважав естетом, творчою особистістю, великим знавцем та експертом у кожній справі, але сам щораз ступав на старі граблі.
Він був мастаком роздавати поради, бо кому ще повчати, як не тому, хто сам нічого не знає. Він закривав у бутлях свої численні розчарування.
Вони так до пори, до часу стояли, бродили і міцності набирались, але пробка не витримувала такого гримучого концентрату і стріляла.
Прямісінько йому в голову, чим спонукала до думки, що час щось змінювати : вливати кошти у інші потоки чи то ставити яйця у інший кошик.
Цим пояснюються його постійні втрати пам’яті, і те, що він часто спотикається, і в своє життя по-справжньому нікого не пускає.
Якщо він тобі посміхається і дивиться отим лукавим поглядом, то остерігайся. У нього завжди щось на думці, і він ніколи не скаже правди.
У нього в запасі є порожня бутля і мертва ділянка мозку під тебе на цвинтарі його ілюзій і упереджень. І навіть зараз він подумки десь далеко.
Хто ж там ховається під шкірою й нервами, чи є у ньому ще щось людського ? Де він літає, а він хоч знає, як це боляче не приземлятись, а падати?
ID:
572136
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 05.04.2015 11:34:07
© дата внесення змiн: 05.04.2015 11:34:07
автор: Viennese Coffee
Вкажіть причину вашої скарги
|