Нема Христа. Його розпяли.
А учні в горниці ховались,
В кімнаті двері зачинивши,
Сиділи в цілковитій тиші.
Поопускавши голови додолу,
Боялись мовить хоч би слово.
Засмучені й убиті горем
Лиш думали вони про Нього.
Мовчав Петро в тяжкій журбі,
Не міг ніяк простить собі,
Як зрадив Вчителю тієї ночі
І як зустрілись їхні очі.
Нема Христа, Який завжди
На поміч йшов під час біди,
Учив, моливсь і захищав,
Голодних завжди насищав.
Нема Христа. Помер, розпяли,
Вже третій день, як поховали.
Усі у відчаї: як жить?
Куди іти і що робить?
Жінки ще зранку он пішли,
У смутку пахощі несли.
Назад прибігли дуже швидко
Принісши учням дивну звістку.
«Христос воскрес! Жінки сказали –
Живий Господь зустрівся з нами!
Його немає вже у гробі,
До нас Він з’явиться ускорі!»
В тій самій горниці сиділи,
Та раптом з дива оніміли:
Христос стоїть вже серед них,
Вітає з миром усіх їх.
Забули смуток, всі печалі
І Бога радо прославляли
За славне чудо із чудес –
Христос воістину воскрес!
28.04.1997
дуже гарно. 
