А знаєш, ці останні, майже три, роки мого життя я посправжньому живу. З того дня, коли ти вперше сказав, що я подобаюсь тобі, мене наче втягнули в якусь казкову історю. Очікувану і омріяну казку, де роль головної героїні дісталась мені. І мені настільки подобається цей чарівний світ і моя роль, що я просто не уявляю, як раніше без цього жила...
А знаєш, я шукала і чекала саме тебе. Вдивляючись в оболиччя зустрічних мені людей, виділяючи в них щось, що нагадувало б мені тебе. Я заглушала в собі ту душевну тугу за тобою спілкуючись і роздивляючись їх. Але вони не були тобою...
Напевне, ще там на іншому рівні реальності, до проявлення наших душ в цьому вимірі і часі, ми вже були знайомі і знали, що чекає нас після народження. І просто йшли назустріч одне одному і Долі. Хоча, інколи приходять думки, що ми з тобою знайомі вже не одне життя і в кожному наступному знаходимось, щоб продовжувати створювати намисто своєї місії з маленьких намистинок - життєвих задач і Любові.
...Ти знаєш, я щаслива з тобою. Всі ці кольорові теплі ранки і затишні вечори в твоїх обіймах. Сніданки в ліжко, божевільні ідеї та одні мрії на двох... Ти навчив мене не боятися світу, бути в цьому світі собою. Відкрив якісь очевидні речі, які я не помічала, боялася помічати. Ти навчив мене любити себе. І навіть, коли ввесь світ не розуміє мене і вважає дивною, я впевнена, що ти мене розумієш.
Дякую нам за нашу карму.