Стукіт коліс по рейках крізь ніч…
Зоряне небо над сплячим селом…
Здається мені, що життя – дивна річ:
Часом сухе, часом б’є джерелом.
Радісно серцю їхати вдаль,
Щось пізнавати нове день за днем.
Та покидати когось завжди жаль,
Серце охоплює жалісний щем.
Мені б за спиною великий рюкзак,
Нові відкривати міста і країни!
І як би не було, та все ж краще так,
Ніж дух мандрівний заточити у стіни.
Потяг Золочів-Київ, 14.04.2015 р.
