Сідаєш за свою сутність,
Торкаєшся до поверхні таємного,
Розбавляєш периметр кольором рухів
Різною висотою, криком та водою,
Що потопить у собі, мовчання й волю.
Як сліпі, без слів й без світла очі,
Зв’язані відкритим полем.
Нікуди піти, коли не зачиняють космос,
Тай і нікуди втекти,
Коли звучить твій почерк.
Торкаєшся до клавіш вогняної мови,
Язики мелодії звили гармонійне море,
Так струна за іншою струною,
Від удару, від любові чи від болі,
Зупиняє. Зачекай в цю мить…
