Свіжо розбавленим ранком, колір рожевих тонів,
Ледве вкриваючи образ тихої в морі води.
Ліг як туман, на хвилюючі пори,
Ліг без ваги та бажання, на безлюдному полі,
Але запах слідів надавав хвилювання.
По ній ніби колись хтось ходив.
Вона знає про це і про правду мовчить.
І голодом морить і очі відводить,
Навіть тоді коли спить.
Яка назва твоя, глибока пустеля?
Який в тебе колір води у озерах?
Які ріки впадають туди?
Так будили тебе невідомі вітри
Підіймаючи вії насильно.
І казали «так треба».
Бо вже ранок і в ньому повільно
Дихає світ…
Ти в природному стилі,
Ти взяла все до себе,
Бо в цю ніч холод тебе обігрів.
Й непомітно для себе ти тепер королева.
Крижаних менестрелів.
Ти у тихому диві лишилася в царстві,
Крижаної потреби.
Із керуючим серцем новим.