Я не хочу бачити тебе такою:
Такою безпорадною і мовчазною,
Такою сірою й сумною…
Я більш не буду бачити тебе такою!
Яка ж ти гарна, яка ж ти пишна!
Навесні розквітла, як у саду вишня!
Картина смутку, картина болю.
Чому знов бачу тебе такою?
Ти посміхнулась, зціпивши зуби,
Залились кров’ю червоні губи.
Чорноволоса, струнка береза,
Якби ж та сутінь з обличчя щезла!
Ось ясне світло із неба ллється,
Ой хто там радісно сміється?
Хто досхочу напився сили?
У кого повні духом жили?
Зашелестіла береза листям
В новім вбранні, шовковім й чистім,
Без каплі смутку, без каплі болю.
Приємно бачити її такою.
P.S. Люблю тебе, мамо!