Зовсім сторонні люди,бува,
Краще тебе розуміють,
Аніж найрідніші - брат чи сестра,
І ти вже нічого не вдієш.
Боляче,звісно,це відчувать,
Коли ти ще й немічний,хворий,
Тебе ж бо соромиться син чи донька,
Чужі ж надають допомогу.
Коли був здоровий та працював
І дарував їм машини,
Кожному з них гарний дім збудував,
Тоді вони тебе любили.
А нині навіщо їм тато старий
Чи ненька,яка вже не здужа?
І те,що відмовилися від батьків,
Ви цим не хизуйтеся дуже.
Бо ж підростають діти свої,
І приклад беруть вони з кого?
Колись на старості станете й ви
Теж не потрібні нікому.
