Навколо Володимирового хрещення існує багато легенд. Без сумніву є те, що він взяв Херсонес і зажадав виконання домовленостей від Візантійського правителя (Херсонеська війна що тривала від осені 987 до весни 988 р.).
Безпосереднім поштовхом для такого кроку могли бути політично – економічні причини. На відміну від Константина Великого, котрий просто визнав християнство Міланським едиктом(313р) - Володимир приймає нову віру перше сам а тоді хрестить весь народ. Не треба наївно думати що це було зроблено бездоганно і по власному бажанню. Так було і у Новгороді,, котрий вдалося охрестити лише через рік. Пізніше літопис вказує на нові прояви язичництва на Новгородчині, Ростовщині і на Київщині. А поховальний обряд який був язичницького походження зберігався аж до ХІІ ст.. варто згадати також славно звісне «слово о полку Ігоревім» в котрому автор покликається на поганських богів (згадуючи зокрема Дажбога, Хорса, Стрибога.
А тепер про інше. Зараз важко вказати точно яких саме церковних достойників привезла із собою до Києва Анастасія. Деякі історики схильні вважати що це були грецькі чи візантійські. Однак є думка що це могли бути болгари.
Володимир хрестившись не мав ніякого бажання підпадати під чиїсь контроль( як це було в багатьох вищезгаданих західних володарів). Він з самого початку намагається створити власну церкву, не залежну від Константинополя чи Риму. Він бере Корсунського священика Анастаса як предстоятеля нової церкви. « Потім же, коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити камінну церкву святої Богородиці…. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами, і поручив її Анастасові – корсунянину, і попів корсунських приставив служити в ній.» Тут треба вважати також і те, що саме останній допоміг Володимирові взяти грецьке місто. «І от один [муж>, на імя Анастас, корсунянин,стрілив, написавши на стрілі: « За тобою, зі сходу, є колодязі, з яких іде вона по трубі. Перекопавши [її>, ви переймете воду.» Фактично він був для Візантійського двору зрадником. Проте, треба зважати і на той факт що Київська Русь тоді набирала силу а Візантія уже думала як зберегти себе від варварів, котрі оточували її з усі боків. Можна сказати, що з вибором Володимира, як сильного князя, мусили рахуватися навіть Візантійські імператори. .
Володимир фактично поставив себе на рівний щабель із тогочасними прогресивними володарями тогочасного світу. Це сприяло не лише розвитку самої держави але й становлення її авторитету. Київський князь фактично став рівним імператорові. Більше того, він претендував на керівництво не лише самого державного устрою але й прагнув мати свою , власну, ні відкого не залежну церкву. Він створив дві єпархії, перші єпархії у Київський Русі. І хоча ці спроби закінчилися провалом – але мали велике значення у подальшому створенні самої державності і церкви у Київський Русі. Переорієнтація на Схід аж ніяк не призвела до повного розриву відносин із Римом. Хрещення відбулося ще до трагічного 1054р що дозволяє так думати. Фактично, хрещення відбувалося у лоні єдиної церкви.
Навіть попри те, що церковна політика, котра уже на той час була доволі аж ніяк не прозорою і вплутаною в темну політику світської влади , Володимирові вдалося багато. Змінюється і позиція у суспільстві. Якщо раніше державою правили варяги і складали основу війська – то тепер починає формуватися народна свідомість. Князь більше не набирає до себе варязьких найманців а основу війська складають самі слов’яни. Князь домагається щоб на митрополичому престолі був свій. Іноземців починають замінювати місцеві тобто русини. Починається розвиток самосвідомості як у князя так і у народу. І тільки у 1051 році таким стає Іларіон. Він пише «слово про закон і благодать», в котрому викладає погляд новохрещених на їхнє місце серед християнських спільнот. Єпископи на Русі отримували осідки відповідно до міст – центрів. Князь міг брати активну участь у житті церкви, зокрема у виборі єпископів,втручатися у різні справи. Цікавим залишається і те, що християнство прийшло доволі швидко на київські гори але найдовше тривав процес щодо його прийняття як державної релігії. Звичайно що треба також і вважати на обставини котрі підштовхували князів до пошуку діалогу між іншими правителями.
