„Русичі“
Що не цар, то держиморда,
На сусідів цькують орди.
Палії і руйначі…
Себе кличуть русичі.
Прийшов Ленін, привів жах,
Брат із братом на ножах,
Забиває батько сина,
Вщент зруйнована країна…
Ніщо їсти, ніде спати,
Зате вміють убивати -
Угро-фінські русичі -
Свищуть шаблі і мечі…
Явив Йосип після Вовки,
За ним війни й голодовки,
Каземати, таборі,
Око в кожному дворі.
В клоччя рве серця гарячі,
Сирота в Сибірі плаче.
Знюхались два сатани,
Мир швиргнули до війни.
Світ двох винести не може
І один з них переможе.
Йоська Адика нагрів
І один упир згорів.
Знову тюрми і арешти,
У домах трясеться решта,
Тремтить челядь на печі,
Себе кличе русичі.
Стала в Йоськи карта бита,
З свити вилупивсь Микита.
Невеликий і пузатий,
Будував народу хати,
Бив в трибуну черевиком,
Волів вирости в великі…
Щось не втямив, чи забув,
Його Льолік сколупнув.
Любить випивку й жінок,
Завше п’є на посошок -
Баляндрасник-інтриган,
В хмелю шле війська в Афган.
Діти гинуть – держить марку,
Заглядає щодень чарку.
Все ж утнув застій народу,
Тай помер, як велось зроду.
Варяться генсеки-старці
В кадебістській скороварці…
До кремля в кінець прийшов,
Відбудовник Горбачов.
Щось волів відбудувати,
Лиш продовжував стріляти,
Як знесе буває дах,
Стрельне смертю в Карабах…
Ще одну він мав турботу,
Мислив п’янство побороти.
Без „бухла“ народ дурів…
На цім Міша й погорів…
Розламався вщент совок,
Як трухлявенький пеньок.
На уламках совдепвлади,
Розгулялися паради,
Стрибнув в Раші до стерні
Хмільний Боря на броні.
Відкремсав шматок Молдови,
На Чечню надяг окови,
Трохи грізно постріляв,
Пиха здулась та й охляв,
Владу Вові передав,
Видно хтось так наказав.
Богатир півтора метри,
Вправно лазить на Ай-Петру,
Летить в небо журавлем,
Став в очах богатирем,
Боре всіх і вся на світі,
Коли сильний – башковитий…
Кермо стало по плечу,
Кагебісту-русичу.
Стрель наліво, бац направо,
Розширяється держава.
В мізки лізе маячня,
Зовсім знищена Чечня,
Славний витязь сам, один
Осетин відняв в грузин,
Раді браття москвичі,
Вузькоокі русичі.
Що є духу жме педалі,
Летить Вова стрімко далі,
Грізно, з царської руки,
В Україну шле полки…
Гримлять танки, наче грім,
Віджимає в Неньки Крим,
Мчить Донбас урятувати:
Й починає руйнувати…
Як гадалось, не було,
Спотикнувся тут лайло…
Як у доменній печі,
Горять лживі русичі…
Який би біс не правив там,
Він завше буде ворог нам,
Орда назветься русичем
І явиться до нас з мечем…
Отак ми, браття, живемо…
Все здужаєм! – Не помремо!
05 травня 2015 року
ID:
579134
Рубрика: Поезія,
дата надходження: 05.05.2015 19:03:51
© дата внесення змiн: 05.05.2015 19:03:51
автор: Микола Паламарчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
Миколо - ти кращий! 
