Вглядаюся часто я в ключ журавлиний,
Шукаю я всіх, що забрала війна,
Що в дні Перемоги під зорями линуть –
І птиць зустрічає в обійми весна.
Розмірений помах і зоряний спокій –
Над нашим селом знов летять журавлі,
Знов пісню свою у задумі глибокій
Співають для тих, хто живе на землі.
Співають, що з ними старі ветерани
Летять у далекий і вічний політ –
І вітер, і сонце лікують їм рани,
І низько до ніг їм вклоняється світ.
А кожного року із гуртом пташиним
Все нові журавки стають на крило
І з піснею-сумом у леготі синім
Вони у прощанні летять над селом.
У кожного з них є тут рідная хата,
Де сіяли ниву, ронили свій піт,
Де мальви цвітуть і росте рута-м’ята -
Тут сонце всміхається тисячі літ…
Крилом понад дахом журавлик черкає,
Лишаючи болі й тривоги свої.
«Спинись, ветеране! – Я птицю благаю. –
Побудь! Не лети у далекі краї!
Бо мало зосталося вас поміж нами,
Бо Батьківщина без вас – сирота…
Живіть на землі, ветерани, віками,
Хай ключ журавлиний живих вас віта».
