Троє братів по світу мандрували,
Шукали щастя молоді мужі.
Те, що знаходилось, того було замало,
А як багато, то не до душі.
Уже сідало сонце за горами,
В гаю пташок не чулися пісні.
Край шляху вбачили брати глибоку яму,
А в ямі ЩАСТЯ на самому дні.
Нагнувся старший, а воно й питає:
– Що тобі треба, чим допомогти?
– Хочу буть тим, хто завжди гроші має.
– Хай буде так, як того хочеш ти.
Зрадів браток, вернувсь до свої хати,
З тих пір завжди у нього все було.
Завжди при грошах, хоч і не багатий,
Та вдячний щастю за його добро.
Нагнувсь молодший, в щастя став просити
Найкрасивішу дівчину собі.
Сказало щастя: – Скоро будеш жити
Ти так, що заздритимуть друзі всі тобі.
І, справді, скоро менший одружився,
Дружина – ніби писанка була.
Любив, плекав, щасливий був, гордився,
Вона ж трояндою для всіх навкруг цвіла.
– Для тебе теж я все зробити згідне, –
Із ями щастя до середнього мовля.
– В мене є все, спасибі, не потрібно,
Це ти безпомічне тут, ніби немовля.
– Тримайсь за руку, сонечко заходить,
Тут зверху краще, ніж у ямі жить.
З тих пір з середнім щастя поруч ходить,
Тому завжди в житті йому щастить.
ID:
583672
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.05.2015 12:08:25
© дата внесення змiн: 26.05.2015 12:08:25
автор: vasyl
Вкажіть причину вашої скарги
|
