Чомусь люди часто-густо плутаючи поняття за якими і живуть, вплітають у цей безлад особистий інших а тому звикли вважати що коли чоловік трохи за 30 років досі мешкає один, значить він ненормальний, а що найменше – гей.
Тут навіть гомосексуалісти мають ствердно і вряд сказати -ні. Ми майже ніколи не живемо окремо, виключаючи факти тих країн де за такий спосіб суспільного життя відрубають оте саме.
Дійсно я мешкаю один, бо давно покинув батьків у намірах побудови самостійності, тому я незалежний а не ненормальний.
Я знаю чого вартий і що хочу від життя. Та мої сусіди певно що вважають трохи інакше.
Тому часто чується висновок що лунає ніби приречення – доживеться, коли апарат прив’яне… і тоді ти знову згадуєш що за причина з апаратом.
Але навіщо так при… і тут я згадую життєві історії моїх ближніх друзів, які самі ладні бажати собі такого тепер. Хай би напрацювали вчасно базу, поки молодість є - аж потім ..
А що потім?..
Моєї ж незалежності те зовсім не стосується, бо вона повністю у моїх руках. Та се у моєму ідеалі, а бува реальність і зовсім навпаки, коли одружені, маючи трьох первістків, які вже у свою чергу самі мають.
Були ще друзі, які при наявності вагітності все ж не розгубилися, не пішли на «розбавлення» щастя, хоча і гадки не мали – як то буде важко, особливо при перемовинах батьків з обох сторін. Але кохання, чи глузд їх зберіг разом і попри все молоді продовжили жити разом і зустріли так саме народження малюків.
- не легко у теорії, важче на практиці… їм важко було навчатися і шукати сприятливу роботу, бо були працедавці яким наявність молодої неосвіченої сім’ї була кісткою у горлі.
Та вони те спільно витримали, і згодом їх стали навіть потроху поважати люди, на роботі дослухалися до потреб молодих батьків.
Спочатку обидві родини були вкрай знервовані отримавши спільну новину, але молодята робили свою справу, першим чином розписалися у загсі, де-хто з друзів розуміючи ситуацію допомагали з облаштуванням, тож згодом відчувся непохитний прогрес. І батьки почали потроху розумітися заради малечі, все ж таки хочеться онуків бачити.
Молодята доводили справами свою спроможність незалежно творити свій сімейний лад. В ідеалі таке рідко трапляється, бо приймати такі серйозні рішення вкрай важко. Багато хто спочатку мріє і намагається «обійти» природу, щоб отримати задоволення і нічого з того не заподіяти особисто собі. Та природа часто дає неочікувані результати, коли нібито все іде за пляном.
У мене ж дивно але показово те, що мої сусіди, що живуть поряд і у супружньому житті досить довгий термін мають досить неоднозначно відреагували на появу одного разу у мене друга. Це мій давній знайомий, з яким не бачилися декілька років. Він мав щедрість тоді підвезти мене на власному авто під саме помешкання. Маючи нормальне виховання привітався з сусідами у дворі…. На що ті відповіли підозрілими поглядами, та цілковитою мовчанкою. Але при цьому «прозондували» мого товариша зверху до низу. Собаки у міліції мають повчитися такій прискіпливості. На мовчанку мій товариш звісно не відреагував, зробивши вигляд що нічого і не було. Натомість ті цербери розглянули його до самого зникнення у дверях входу. Враження було таке, що мене сам лео Троїцький привіз на чорному вороні із ЧК та супроводив до дому, не втративши при цьому культурної практики більшовицького виховання. Люди!, так же не можна.
Я розумію що у деяких країнах прийняти не відповідати на привітання і дивитися прямо у вічі… але тут інша ситуація.
Та за кілька днів я дізнався що мої сусіди - вдуматися тільки – мого товариша сприйняли бойфрендом, виключно у європейському значенні слова. Тобто аналогом мого коханця а може і подруги. Тож краще певно був у мене цілий гарем з жінок, і я був Нурсултаном.
Що я мав на те відказати…я лише певно посміхнувся і мовчки пішов далі. Моє театральне здивування певно неабияк потішило детективів мого життя. Хоча насправді на язику назрівала кілька відбірних матів – ви що взагалі на себе берете!!! – і послати куди далі. Це як чесному комсомольцю дізнатися що ти насправді був агентом іноземної розвідки, про які ти лише у кіно і дивився..
Насправді та відвертість перекрила разом один із приємних моментів у моєму житті, коли я зустрів товариша. Тому надалі я вирішив просто не спілкуватися з ротизяками та церберами для їх же загального блага. Хоча мій товариш почувши таке визначення відносно себе, дуже довго сміявся, бо ще жодного разу його так «високо» поважні громадяни літнього віку не оцінювали. І трохи стула мого не зламав коли від сміху відхилився назад…він виявився коханцем моїм. Збожеволіти можна!
От коли дівчата ходять разом тримаючись за ручки, усі розуміють що вони щирі і давні подружки а не лісбі з великими перспективами і креативним мисленням, навіть коли чмокають одне-одну привселюдно при зустрічі чи прощанні. Та коли щось подібне втнуть тверезі чоловіки – це одразу посил на нетрадиційну орієнтацію.
Цікаов щоб на таке визначення відповіли поважні колишні генсеки ЦККПб.., вони ж цю практику чмокання з слиною на ввесь світ демонстрували під соусом міжнародних дружніх відносин.
Висновок один – я по факту консерватор, а лікувати конч треба тим хто має вже непоганий досвід сімейного життя. І те що я не шукаю собі кохану, то не є злочином, бо що є природно, того не минути. А тому поки я самостійно незалежний від кохання, не варто мене записувати у підрозділ тих чиї погляди і більш того спосіб життя я не розділяю і не розумію. А краще зайнятися своєю садибою та вихованням діточок, які вже хапають матюки від тих же сусідів, та куштують першу чи не другу цигарку ледве ступивши на учнівський шлях. Ось де треба бути рентген-цербером шановні сусіди.
Кохаймося, а доки розвиваймося!
