Матіолової ніжності туман,
Алегретто вечера пливе крізь тишу.
Тихо вітер перекреслює обман
І сумління я свої йому залишу.
Ось, дивись, їх начебто і не було -
Легко, ніби пух, летять вони за вітром.
Огорта мене полегшення тепло,
В серці почуття розкрились пишним цвітом.
Обмережена хмарками неба синь,
Їх малюнок змінюється знову й знову.
Неможливо зупинити їній плин
І не можна зрозуміти вітра мову.
Жебонить струмок, ховаючись в траві,
Нахилилися над річкою дерева.
Обережно чапля ходить по воді,
Сонце сіло і хмариночка рожева
Там, над обрієм, спинилася на мить
І приліг в траву непосидючий вітер.
Так повторюється з дня у день, та ми
Учаровані, немов маленькі діти.
Матіоли запах ллється у вікно,
А на серці в мене легко-легко -
Не стихає вічне алегретто.