Кожного вечора лягаючи спати,
Закриваючи повіки для сну,
Мені конче необхідно знати,
Що ще побачу усмішку твою.
Натягуючи ковдру по самі вуха,
Мрію, щоб ти опинилася поруч,
І за вікном почалась завірюха,
Я б зігрівав тебе власноруч.
Залишаючись наодинці в темряві,
Споглядаю блиск твоїх очей,
Прихований у місячному мареві,
Довгих, весняних ночей.
Поринаючи у царство Морфея,
Іду на звук твого серцебиття.
Воно, мов чарівна музика Орфея,
Надихає щоранку міняти життя.