Як лячно ми тебе поранити, образити й обняти
Так страшно тебе скривдити ,розсердити , поцілувати ...
І щось так сильно вдарило щось у серце , неначе ті прокляті кілогерци,
мільйони тон голок у душу...пробач мене дурного ...
мушу....
я мушу мучитись ночима, і днями й вечером очима що мою душу зігріва...
та підійти боюсь, не можу... до твого серця огорожа? чи то собі я так дума? навіщо твої тії очі, що снятся ми щодень ,щоночі, що душу мою зігріва... та обпіка як жар пекельний, а потім холод-жар студенний і серце моє убива?
А з серцем душу, з душою розум... і все що є , і що нема... А підійти таки неможу , чи я дурний чи ти така?
