Ти змушуєш плакати равликів,
бо кожна рана твоя є смертельною,
обличчя в росах солоних кришталиків,
бо кожна радість твоя є останньою.
Живим метеликом-одноденкою
ще не зустрівшись із подихом осені,
стаєш в ділах сердечних проблемною
моєю думкою багатоголосою.
ти легковажна, пастельна, світла,
в намисті жовтого ластовиння
І кожна смужка із твого світу,
плете своє п'янке павутиння.
Моя любов не така вже й вічна,
але ж і ти не дійдеш до грудня..
З твоєю радістю,що трагічна,
з твоїми смертями до полудня.
Давай заварим терпкого чаю,
Давай цей тиждень зігрієм вперше,
Допоки я тебе ще не знаю,
допоки в тобі не тріснув стержень.
.......
До громовиць, і до першоснігу,
коли стечуть твої очі туш"ю,
смертельним буде відсутність сліду,
того хто взяв твою частку глузду.
Це все статично,це все,як завжди,
і твої смерті набудуть сенсу,
моя хороша,повір,направду
в людини зовсім маленьке серце.
Я не кажу,що мені байдуже,
я не брешу, кажучи що хочу,
Але я знаю ціну за "ДужЕ",
і те, як давлять морозні ночі.
...
Пішли зі мною,всього на тиждень,
7-ім днів і ти зрозумієш більше,
Колись ми будем в одному руслі,
я буду чорним,а ти ще гірше:
Остання радість, остання мрія,
останній промінь нових світил...
ти ще одна моя мертва надія,
щоб стати сірим, й на мить живим.
ID:
589975
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.06.2015 14:32:35
© дата внесення змiн: 26.06.2015 14:32:35
автор: Євгенія Муц
Вкажіть причину вашої скарги
|
