Прочитавши на уроці твір про Гайявату*,
Стали Толя та Микита мир хиткий латати,
Бо ж розбили позавчора між собою глека,
А тепер оті уламки склеїть якось треба.
- Пам’ятаєш, як у творі? Варто люльку миру
Нам з тобою запалити. «Ватру» чи «Пальміру»?
- Та не знаю, що у батька я поцупив зранку.
- Не важливо. Тільки швидше. Ой, побачить Алька.
- Що ви, хлопці, заховались? Цигарки? А нащо?
- Помиритись дуже треба. Як без них? Хіба що…
- Ні, Толян! Ніяк без того! Чув же: люлька миру!
- Почекайте. Кращий спосіб знаю.
- Тільки живо!
Наші пращури-слов’яни безліч різних богів мали.
Серед них Велес, чи Волос, - чередник. Навчив у воза
Він худобу запрягати, ну, й за нею доглядати.
Ще було у нього хобі: на сопілці грав худобі.
Та флояра силу мала: ворожнечу зупиняла.
Якось давні деревляни воювали за межу.
Ворог звався їх поляни. Склалось так, що бійку ту
Навіть сонцесяйні стріли, що в Перуна, не спинили!
Велес втрутитись рішився – і заграв їм на сопілці.
Вороги аж поніміли, меч та списи опустили,
Повернулися до тями – й побраталися слов’яни.
- Де ж денцівку мусим брати? В лісі чи у полі?
- Нащо? В кабінеті співів дудок є доволі.
- Допоможе? Точно знаєш?
- Ти побачиш, як заграєш!
Потім вчитель дивувався: що це сталось в світі:
На сопілці хочуть грати Толик та Микита.
Знають музику тепер друзі «на відмінно»
І не сваряться: авжеж, мають дудку миру!
__________________________________
"Пісня про Гайявату" - епос індійців, де згадується традиція викурювати люльку миру, аби підтвердити мирні наміри.
Правильно, Чарівна Птахо, -
Тютюнопаління -
Мізки приведе невдахам
Лиш до зубожіння....
А от на сопілці грати -
Хлопчакам корисно:
Їм - п'ятірку зайву мати,
А легеням - кисню...
Гарна історія!
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
за кішку - окремо
У вас це дуже гарно виходить, ненав"язливо і з користю! 
Краще вже дудка миру, аніж цигарка. 
