У цегляній коробчині
З рання до вечора сидить вона
І Мопасана перечитала
Але свого щастя так і не знайшла.
Перегортає раз за разом думки
В кудрявій голові
Такій же дурнуватій!
Кричить у вуху як у грамофон
Альтер –его їй.
Образитись немає сил
І навіть більше
Сперечатись з психом?
Щось таке як у да Вінчі .
Не те пальто
А як бути точним
це дилема
Яка постійно швендяє десь на межі
Лише межа ця недалечку
Десь у верхнім шарі голови.
Ну що ще варто озиратись
І міряти лінійкою
Абстрактивізм?
Чи може вже достатньо
І час замахнутись на реалізм?
Ну так реальність штука не проста
І якось не гоже тут змішувати течії і масті
Але в інших виходить – скажеш – нє?
Тоді ти лиш дурепа у своїй холодній пачці.