відчуй цих бруківок
брунатну аорту,
промацай
джерельно прозорі судинки.
тут зорі черкають
панельні будинки,
і п'ють із долонь
золотого курорту.
ходімо зберемо
води у цеберці -
це місто на нас
цілу вічність чекає.
хай довгу дорогу
до жданого раю
протопчуть твої
пошматовані берці.
та рвешся ти в пастку
пекельного бою
і кажеш,
що підеш найближчого ранку...
я сонце уб'ю, не розкрию фіранку,
щоб ти залиши́вся,
лиши́вся зі мною.
тут статуї сплять
на плечах парапетів,
колише їх рев
мармурового лева.
химерні слова
пелехаті дерева
нашіптують голосом
вбитих поетів.
та спокій тобі
межи ребрами тисне,
ти кажеш, що підеш
наступної зливи...
я хмари вкраду́
і спалю́ їхні гриви,
щоб ти не пішов
з цього світлого міста.
тут віденська кава
із віденським вальсом,
валторни цілують
фальцетом у вуха.
лишайся назавше.
лишайся і слухай.
лишайся. лишайся.
лишайся. лишайся.
тут місяць дрімає
на крилах у чапель
я щастя будую,
як дужі споруди...
хоч знаю,
що все ж нас колись та й розбудить
холодний світанок
з намистом із крапель.