Зрухнувся сірий камінь, покотився
з крутої, непривітної гори,
і гуркіт несподівано зронився
в долину, що мовчала до пори.
Він нісся по землі затвердлих грудях,
ламаючи дерева, ще живі,
котився він по сім’ях і по людях --
масні лишались смуги на траві.
Здвигнувши язика гаряче ложе,
сказав би глухо голос кам’яний:
«Вбиваю я тому лише, що можу,
а не тому, що вірю, що правий».
Душа людська від каменя твердіша
й, зірвавшись, стрімко скочується вниз,
здається їй в падінні, що вільніша
стає вона, аж доки той Сізіф
знов не почне викочувати камінь,
зболілим підпираючи плечем,
на місце, що призначене богами,
і звідки, все ламаючи ущент,
покотиться він з гуркотом і струсом,
лишивши слід уламків і кісток,
і в тому кругообігу безумства
є таємничий християнський Бог...
Хто вижили —ті кажуть, що відкрили
його спасенну руку на чолі
в придонні найчорнішої зневіри,
на клаптику нічийної землі.
...Та доки ми живем по вертикалі,
раз-по-раз у свинцевій хмарі гріз
в чиїйсь душі зриватиметься камінь
і сліпаком котитиметься вниз...
Неочікуваний розсип думок. І про які речі! Чесне слово, неочікуваний, бо дуже тверезий, чоловічий, на найболючіше у днях наших, думки справді гаромадянки цієї землі
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. В кожній окремій ситуації просвічується щось більше, і часом це досить гостро відчувається.
Щасти Вам!
Самі ж обрали це життя. Знаємо, що тут не рай і навіть не чистилище. М'ать, Бог руку на чоло покладе лише тим, хто спинятиме каменюку.
Я б змінила на "за курсом"
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Усе вірно. Не спиняти (або не гальмувати) неможливо.
Вже виправила, дякую.
«Вбиваю я тому лише, що можу,
А не тому, що вірю, що правий»
здається, Камінь цей несвідомий сили, що його рухає. Таким чином, зазнаючи впливу космічний сил і течій, він їх не визнає. "Можу" тотожнє в нього виходить "хочу" - та насправді ж падіння його чи не єдине втілення кам"яного "можу". Ані зупинитися, ані рухатися вгору він не здатний. Страшна річ, що надала абсолютного значення глобальній силі як прояву його власного "Я"
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це Ви вірно підмітили. Я теж про це думала--про співвідношення власної волі і тих сил, які нами керують.
Більшість часу ми їх не усвідомлюємо, але щось нас несе по(особливо хибній) дорозі. Як камінь з гори.
Єдине, що в нашій волі,мабуть,--це короткий момент вибору. Дякую за розуміння!
