-Я вбиваю себе в собі краплями,
Малими долями, кораблями,
Що пливуть наче мрії вдаль.
-Біжи! Тікай!
-І не маю бути дитиною,
Що б'ється в розпачі істерією,
яка живе лише надією,
що забється під диван...
Я вбиваю в собі паніку,
Що виводить мене з ладунку..
Що тремтить все тіло разом і...
-Не спіши! чекай!
-Корегуючи своє бачення
Я вбиваю свої значення,
Я вбиваю в собі щастя те,
Щоб пливти в течії..
-Ну і що, мила, довбивалась?
Ти дивись, ато геть загралася.
Що ж ти в люстерко загляділася?
Чи хіба тебе там нема?
Погляд впевнений, геть напружений...
Рухи обачливі, не байдужії..
Не здивуюся, як всередині
в тебе замок зі скла.
Подивилася.. придивилася..
-Що ж ти, любая , зажурилася?
Вдих і видих... усміхнулася..
Ну і далі вперед пішла..
