Стою в стійлі – заклеєний рот,
Я – тихий і скромний недолугий пророк,
Що попався у сіті зрадливих.
Я ж нічого ніколи, а тут
Вирізають мій мозок, серце рвуть
На крик навіть жодної сили.
Хтось розказує як добре живеться в далеких далях,
Як ніби я і сам не знаю,
Дивився, читав колись.
Я – ліберал же ! Я за цінності Заходу,
Я навіть не пожалкую свого заду
Якщо хтось захоче впрягтись.
Зі мною стоять такі ж.
Добрий дядечко ховає свій ніж –
Закінчив пересадку.
Читає він з книги слова:
«Свобода – це рабство, а люди – дрова !»
І кожен повторює це завзято.
Згадав я розп’ятих борців,
Що благали пощади в своїх отців,
Та пізно було вже.
Попався і я в заточення вічне
Облудних овець, пастухів пересічних,
Що марять генієм его свого ж.
