Я до тебе звертаюся, друже.
Кажеш ти, що життя непросте,
Але сама цю реальність паплюжиш.
Що посієш – оте й проросте.
Можна довго на когось кричати,
І шукати проблеми нові.
В усіх бідах винних шукати,
Та найбільша біда – в голові.
Кожен з нас – це хазяїн долі,
І тобі вибирати як жити!
Звісно, можна сказати «Доволі!..»,
Скласти руки, ніяк не робити.
Потім тихо сидіти в квартирі,
Постить записи, лаяти всіх.
Та слова оці будуть нещирі.
Ти ж для себе старалась, не для них.
І мільйони причин виринає,
Щоб не встати з отого дивану.
Вона (не ти) про все забуває,
Поринає у власну нірвану.
Потім Вона винна в усьому,
Через Неї тисячі бід.
Так, навіщо ж виходити з дому?
Все ж за тебе зробить сусід.
Ні, не хочу тебе зараз вчити,
Та й не мала цього на меті.
Сама вирішуй, що будеш робити,
Ми, далеко, усі не святі.
Лиш від тебе, від мене, всіх разом,
Доля наша залежить, це знаю.
Не давай в серці місце образам,
І тоді буде хата не скраю…