(такого не буває)
Давня притча
…Авжеж, не буває! Та, може, історія ця,
Що сталась колись, (чи не сталась ніколи – не знаю),
Примусить поглянути збоку на мудрість Творця,
І серце відкрити Йому хоч когось спонукає.
… Простий чолов’яга, що дерево зранку рубав,
Присів відпочити від болю у зігнутій спині.
Аж тут його Ангел «відкрився» й розмову почав,
Що може життя показати: з початку – до нині.
І разом піднеслись вони, і полинули в світ,
Що був десь далеко, і ясно постали картини:
Подвір’я знайоме. Батьки… І весни первоцвіт…
Страшні буревії і радість погожої днини.
- А що за сліди, - запитав чоловік, - на землі,
Що майже повсюди відбилися поруч з моїми?
- Це я біля тебе. Я вів тебе, друже, в імлі;
Шляхами звитяг і шляхами, на жаль, непростими.
- Чому ж я не бачу слідів твоїх в розпачу час,
В часи потрясінь і в моменти хвороби важкої? -
Із докором в серці питав чоловік кожен раз, -
Невже ти мене залишав сам на сам із бідою?
Ще голос зривався. З’являвся у погляді страх,
Ще думка «розносила» мозок: мені того треба?...
- В найважчі часи я виносив тебе на руках, -
Сказав його Ангел і мовчки піднявся до Неба…
03.09.15
