До зграї білих журавлів, що відлетіла назавжди в 40-х рр. ХХ ст. в кращий світ, він приєднався пізніше, встигнувши виховати дітей та випестити онуків. Як вірив у той буремний час ще молодий солдат у перемогу комунізму над нацизмом, тобто для нього –добра над злом.
Певно, запеклий патріот тоді не потиснув би руку воїну УПА, який теж боровся з агресором, але за незалежну Батьківщину.Та ,якби був свідком сучасних подій, то з болем у серці закричав: «Люди, схаменіться! За що пролито скільки крові? За перемогу однієї антигуманної ідеї над іншою!?»
Дійшовши в 1945р. до Берліна, він і подумати не міг: через сімдесят років, прикриваючись його подвигом, перевертні в шкірянках прориватимуться в місто, де солдатськими підписами на стіні Рейхстагу було відбите торжество над фашизмом ХХ ст. Не міг також знати, що адепт сучасного людиноненависництва зеперечуватиме його причетність до перемоги лише через національність.
З перших днів Другої світової війни Україна перетворилася на місце сутичок ворогуючих сторін. Українське населення було постійним джерелом поповнення для Червоної армії . Мобілізовували і жінок, значна частина яких брала безпосередню участь у бойових діях.Часто неозброєні, незагартовані чоловіки, були приречені на смерть в нерівному бою. «В чем пришли, в том и воевать будут!»,- висловився Жуков у жовтні 1943 р. про українських мобілізованих. Що вже говорити про тих, хто потрапив у фашистський полон. Якщо й пощастило їм вернутися додому живими, то вони одразу ставали «зрадниками» ідеї, за яку готові були життя віддати. Нацисти самі дивувалися такому ставленню радянських очільників до власного народу.
Однозначно, перемога над фашизмом була надзвичайно важливою для всього світу. Узурпуючи цей тріумф, російський президент і його прибічники перекреслюють внесок всіх інших народів, в тому числі наших дідів і прадідів у те, щоб не були стерті з лиця землі цілі нації, адже цього прагнув Гітлер. Як гидко спостерігати за пригодами байкерів, які нібито для вшанування подвигу «дедов» їдуть «завойовувати » Берлін. Цей факт гроша ламаного не вартий, але в світлі російсько-української війни і вікритої підтримки вовкулаками ефемерної ДНР, здається аномальним факт зазіхання на причетність якихось варварів на залізних конях до взяття в минулому столиці фашизму справжніми патріотами.
Наше сьогодення – це театр абсурду,в якому все змішалося і годі правди чекати, та все ж не дозволяймо собі забути десятимільйонну зграю білих птахів, яка відлетіла в ті трагічні роки нашої історії у небокрай. У ній було багато журавлят, що ще й не встигли навчитись літати, як слід.
05.05.2015