Чи чули колись ви де-небудь
Про миле дитятко рі́́ки?
Воно полетіло у небо,
У синє і лагідне небо,
Де плещуть небесні струмки…
Де дзвонять сріблястії зорі,
Де лащаться білі хмарки,
Де далі глибокі, прозорі,
Де наче у синьому морі
Танцюють блакитні хвильки…
Дитятко у небі літало,
Спало на пухнастих хмарках.
І личко росою вмивало,
Допоки воно не згадало,
Що його дім на ріках.
Полинуло на срібних крилах
До рідних хвилюючих рік.
Побачило крапелькі милі,
Тумани побачило сиві,
І їх полюбило навік.
І усміхнулося ясно,
Побачивши маму свою.
І заспівало прекрасно,
І сміхом дзвеніло сріблястим,
Гукнуло їй: «Я Вас люблю!
Люблю Вас, матусю рідненька,
І я тепер з Вами живу.
Мені найдорожча Ви, ненько!
І хоч я ще зовсім маленьке,
Та я Вас так сильно люблю!»
І мовила річечка-ненька:
«Матусю не ображай,
Не край ти моє серденько,
Не треба, моє маленьке,
Ти більше не відлітай…
Не можна тікати від мами,
Бо я ж тебе теж люблю.
Бо будуть на серці рани,
Бо буде погано мамі,
Як я тебе загублю…»
Травень, 2012