Тебе кидало світом, немов билиночку.
Ти всюди проростала, хоч і на камені.
І не бажала думати й на хвилиночку,
Що ти колись причалиш у тихій гавані.
Летіла-бігла в нові країни поспіхом.
Жила. Кохала. Мріяла. Усміхалася.
Любов до світу була твоїм гріхом,
За нього сповідатись ти не збиралася.
Хотіла обійняти своїми крилами
Цей світ, а він тікав і лякав безмежністю.
Щоразу обіцяла з новими силами
Боротись зі своєю мандро-залежністю.
І завжди програвала. Рюкзак спакований.
Втікаєш від обов' язків і буденності.
Та знову спрага втечі не утамована -
Одні й ті самі граблі до нескінченності.
Можеш тікати вічно від людей і меж.
Від себе не втечеш.
14.09.2015 р.
