Південний Буг води свої прозорі
Несе кудись далеко в синє море,
Колись давно хтось із роду Острозьких
Містечко заснував тут прехороше.
Назвали його Новокостянтинів
На честь одного з князів - Костянтина.
Яке ж було базару велелюддя!
Тут продавали все:худобу,збрую,
І те,що виростало на городі,
Можна було ще й одягтись по моді.
Села окраса - два чудові храми:
Один католицький - костел святої Анни,
Й Свято-Успенська церква православна
На сонці сяяла своїми куполами.
А ще - в костелі музика лунала,
Маестро "чаклував" біля органа,
І за кордоном аж про нього знали,
Усім мелодія у серце западала.
То ж їхали сюди душу "зцілити",
Послухать музику та Богу помолитись.
А месника народного Устима
Завжди зустрічали тут гостинно.
Князів нащадки і Кармеля побратимів
Живуть тут й досі.Щирі,працьовиті,
Все вміють їхні руки мозолясті:
Орати і посіяти,збирати.
Добрі з них також і будівничі,
А музика та пісня серце кличе.
Чи то на свято,а чи на весілля
Гостей,як і годиться - з хлібом-сіллю.
То ж розквітай,село ти наше миле,
До болю рідне - Новокостянтинів.