весна пливе над роздумами світу
заплави повні льоду й гіркоти
а ти приніс у жменях первоцвіту
щоб душу ним напевно обпекти
тут ще зима ще яблука під снігом
ще кожне слово губиться в снігах
і вороння як дикі печеніги
кричать відмерзлим криком на лугах
весна їм квіту намела під крила
а нам ще снігу вранці намела
лихого світу голизну прикрила
і безгоміння трохи налила
вже сліз нема скінчились сльози наче
а чорно-білі ночі як і дні
їх нам хтось на відпущення призначив
і ми такі у світі не одні
і ми снігами перейшли цим світом
що над собою голови схилив
а ти приніс у жменях первоцвіту
і мовби сонцем душу обпалив
