Я бачила себе, дорослу, уві сні.
Побігла радісно, усміхнено до неї…
Вона ж бо знає, що існують феї,
Вона повірить залюбки мені!
Я їй казала про будиночок з ромашок,
І кришталеве озеро в дворі,
І срібнодзвони у тумані, при зорі,
І про ангеликів, що п’ють небесся з чашок.
Колись проллється злива вогняна,-
Розповідала я так палко й щиро.
Бузкові зірочки вселяють віру,
Я знала, зрозуміє лиш вона
Щоб сни розквітли в темних шатах ночі,
Вплітали ельфи сяйво зір у коси,
І щоб дзвеніли кришталеві роси,
Вона захоче, знаю, що захоче!
І коні з гривами рожевими летять,
Зорі сяйливій грає буйний вітер
На чарах повних променів по вінця відер,
І пісню може дивну заспівать.
В траві ховаються блискучі діаманти,
То, певне, був учора зорепад.
Якщо небесних слухатись порад,
То, може, пощастить один впіймати
Я певне би так вічно повідала:
Моя душа так прагнула довіри,
Мов життєдайного, святого еліксиру,
Якби я її погляд не спіймала.
Проміння струни у чарівній лірі
Раптово згасли. Я стояла непорушно.
Вона промовила так чітко і бездушно
Смертельне слово: Я тобі не вірю.