«А хто дочок має – нехай научає…»
(із української народної пісні
«Їхали козаки…»)
Кларі Т., яка розуміла прощальне
"ну, давай" буквально, присвячується
Коли сади́ в душ́і цвіту́ть,
та що там за́йве говори́ти,
роки́ люди́ну не беру́ть,
й суво́ро н́ічого суди́ти.
У св́іті так собі веде́ться,
це аксіо́ма на віки́,
добро́м даси́ – добро́ верне́ться,
і це поки́ що квіточки́.
Як говори́ла мені ма́ти,
пручи́ біли́зну у двор́і,
не тре́ба ла́ски шкодува́ти,
це ясно навіть дітворі.
Добро́м діли́тися не сти́дно,
із бли́жнім, да́льнім, все одно́.
Воно́ споча́тку тільки ви́дно,
а по́тім, як міцне́ вино́.
Приро́ді, до́цю, не підка́жеш,
стара́йся їй не заважа́ть.
Щоб па́лка шпи́цею встава́ла,
потр́ібно жи́то ра́ком жать.
Я ці слова́ запамʻята́ла,
живу́ тепе́р немо́в в раю́,
У л́ісі, в по́лі, за вокза́лом,
я ще́дро ла́ски роздаю́.
Коло вор́іт дала́ Мико́лі,
з добро́м в копи́ці Василю́,
а по́тім Стьо́пці, вже у шко́лі,
і наоста́нок – ковалю́.
Чека́ла до́вго, не судилось…
ані з добро́м, ні без добра́,
не поверну́вся жо́ден «ви́тязь»…
мабу́ть тепе́р така́ пора́.
жовтень 2015, Миколаїв
Ця пародія написана мною після ознайомлення з твором М. Соколовського «В коловороті». Ось його текст:
Коли сади в душі цвітуть,
роки людину не беруть.
Якщо в ній солов'ї співають,
всі негаразди відступають.
Не бійтесь душу відкривати.
Тепло потрібно віддавати.
Земля нам сили надає,
коли потреба в тому є.
Господь створив таким цей світ,
Що як згасає буйний цвіт,
Зернята в землю попадають,
та пагони нові зростають!
У світі цьому, як ведеться.
Добром даси-добро вернеться.
Не треба ласку шкодувати.
Її потрібно ближнім дати.
Коловорот. Що тут ще скажеш.
Природі ти вже не підкажеш.
Старайся їй не заважати,
Щоб в шпицях палкою не стати!
ID:
614119
Рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата надходження: 18.10.2015 10:13:32
© дата внесення змiн: 28.10.2015 18:13:48
автор: Олександр Мачула
Вкажіть причину вашої скарги
|